В цій статті розглянемо ліцензії на інтелектуальну власність в контексті захисту інтелектуальної власності, зокрема й промислової.
Взагалі, ліцензія – це загальна назва деяких договорів, на підставі яких здійснюється розпорядження правами інтелектуальної власності.
Так, наприклад, стаття 1107 Цивільного кодексу України передбачає такі види договорів розпорядження правами інтелектуальної власності:
- ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності;
- ліцензійний договір;
- договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;
- договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
- інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Як можна пересвідчитись, дані договори можна умовно поділити на такі, за якими права на інтелектуальну власність передаються тимчасово (ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір), та такі, за якими вони можуть відчужуватися, передаватися у власність (договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності).
Проте, в цій статті ми розглянемо практичні нюанси застосування саме ліцензій та ліцензійних договорів.
Ліцензія та ліцензійний договір
Так, ліцензії застосовуються власниками інтелектуальної власності в якості певної угоди для юридичного закріплення умов та обмежень використання об’єкта інтелектуальної власності іншими особами на договірних засадах між власником інтелектуальної власності та її користувачем(ами).
Тобто фактично, ліцензія та ліцензійний договір – це угода, яка містить умови такого використання: територія розповсюдження (наприклад, агенти, дилери – ліцензіати мають право розповсюджувати певний продукт на певній території), виключність або ексклюзивність використання (тільки певні особи мають право використовувати продукт, розповсюджувати його, зокрема, на цій території), інші умови, притаманні області використання продукту або особливостям його складу, виготовлення тощо.
З іншого боку, ліцензійний договір – це, зрозуміло, повноцінний договір, який одночасно може містити саму ліцензію.
Таким чином, ліцензією безпосередньо є документ, який визначає наявність чи відсутність обмежень використання прав інтелектуальної власності. Так, українським законодавством врегульовано такі ліцензії на інтелектуальну власність:
- виключна ліцензія, яка видається лише одному ліцензіату і забороняє використання самими власником об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена такою ліцензією. Власник інтелектуальних прав, видавши виключну ліцензію, не має права видавати іншим особам будь-які ліцензії на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.
- одинична ліцензія – видається лише одному ліцензіату та забороняє власнику видавати іншим особам ліцензії на використання об’єкта права інтелектуальної власності, але без заборони використання самими власником цього об’єкта.
- невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.
Отже, з одного боку, ліцензія – це визначення між власником об’єкта права інтелектуальної власності та володільцем ліцензії (ліцензіатом) повноважень та взаємних обмежень на використання такої власності, а з іншого – публічний документ, який надає можливість демонстрації володільцю ліцензії своїх повноважень щодо цього об’єкта без необхідності розкриття комерційної таємниці, яка може міститись в ліцензійному або іншому аналогічному договорі.
Для прикладу, приведений нижче перелік репрезентує основні типи міжнародних ліцензій на програмне забезпечення, що використовуються у світі за класифікацією, наведеною в Інтернет-ресурсах неурядової некомерційної організації Open Software Foundation (Фундація Відкритого програмного забезпечення) з посиланням на Microsoft:
- Commercial (Комерційна) — закрите, власницьке або пропрієтарне ПЗ.
- Trial Software — ПЗ, яке працює лише певний проміжок часу.
- Non-Commercial Use — для некомерційного використання.
- Shareware — ПЗ, придбання якого не є обов’язковим.
- Royalty-free binaries, «Freeware» – безкоштовне, без доступу до коду Royalty-free libraries — безкоштовні програмні бібліотеки, без доступу до коду.
- Open Source, BSD-Style — відкрите, за ліцензією, запропонованою розробниками BSD.
- Open Source, Apache Style — відкрите, за ліцензією, запропонованою розробниками Apache Open Source, Linux/GNU style — відкрите, за ліцензією, Linux та GNU.
Отже, ліцензійна угода за своєю суттю є договором зі всіма елементами, властивими таким юридичним документам, та застосовується вже на стадії розповсюдження власником продукту з метою впорядкування цього процесу.
Реєстрація ліцензії
Чи потрібно реєструвати ліцензію? Ні, це не обов’язкова умова юридичної дійсності ліцензії та ліцензійного договору.
Проте і власнику об’єкта інтелектуальної власності, і ліцензіату може бути корисною реєстрація ліцензії. Особливо це стосується об’єктів промислової інтелектуальної власності (знаки для товарів та послуг, корисні моделі, промислові зразки, винаходи).
З 8 листопада 2022 року згідно зі спеціальними законами України, що регулюють сферу інтелектуальної власності, та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2022 року № 943-р «Про окремі аспекти діяльності Національного органу інтелектуальної власності» (далі – Розпорядження), Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (далі – УКРНОІВІ) здійснює обов’язки Національного органу інтелектуальної власності (далі – НОІВ).
Дійсно, наявність інформації в офіційному бюлетені надає і власнику інтелектуальних прав, і ліцензіату можливість публічно донести до невизначеного, але зацікавленого кола осіб про наявність як самого об’єкта інтелектуальної власності, що становить комерційний інтерес, так і про існування конкретних комерційних відносин щодо даного об’єкту з певними умовами використання.
З іншого боку, необов’язковість державної реєстрації виданих ліцензій на об’єкти інтелектуальної власності здебільшого шкідлива для ліцензіата – особи, яка придбаває таку ліцензію. Оскільки в разі відсутності реєстрації вкрай складно перевірити кількість виданих ліцензій власником, що може тягнути за собою порушення умов виключності чи інших обмежень використання інтелектуальної власності як самим її власником, так й іншими потенціальними ліцензіатами.
Практика застосування
В межах справи про припинення порушення прав на зареєстрований знак для товарів і послуг нами було встановлено, що власником свідоцтва на знак для товарів і послуг «Препарат 30(в)» є фізична особа – співзасновник ТОВ «Агропромника».
Своєю чергою ця юридична особа є виробником того самого інсектоакарициду для боротьби з зимуючими стадіями шкідників на плодово-ягідних та декоративних рослинах «Препарат 30(в)». Тобто фактично використовує чужу інтелектуальну власність, а саме найменування та формулу виготовлення препарату.
Проте жодного письмового дозволу на таке використання від власника у підприємства-виробника не було. Навіть з врахуванням того, що власник інтелектуальної власності є співзасновником цього підприємства. Така собі мовчазна згода, яка не має юридичної сили.
Але це жодним чином не заважало їм виробляти свою продукцію та розповсюджувати.
Допоки продукт не отримав популярність на ринку та ділки не почали заробляти на ньому шляхом вироблення контрафакту…
Хто в такому разі повинен здійснювати юридичний захист інтелектуальної власності? Власник?
Але ж прямі збитки у вигляді неотриманого прибутку в такому випадку несе виробник!
Навпроти, власник, як співзасновник підприємства-виробника, отримував частину прибутків від реалізації продукції, виробленої із застосуванням його інтелектуальної власності, лише опосередковано – у вигляді дивідендів. А отже безпосередньо не пов’язаний з розпорядженням його майновими правами на інтелектуальну власність.
Внаслідок відсутності у підприємства-виробника юридичних підстав на використання чужої інтелектуальної власності постало питання, як вирішити цю правову прогалину у відносинах між підприємством та співзасновником?
Як ви вже здогадалися, вихід – ліцензія.
Нами було розроблено, а ними укладено відповідний ліцензійний договір.
Що це вирішує?
Відповідно до абзацу 6 п. 2 ст. 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» вимагати поновлення порушених прав власника свідоцтва може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію.
Отже, подальший захист прав на знак для товарів і послуг «Препарат 30(в)» здійснювала повноважна особа-ліцензіат ТОВ «Агропромника». Тобто підприємство, здійснюючі юридичний захист, отримало право виступати від свого імені в судах, державних органах та установах тощо.
В інших випадках ми досить багато розробляли ліцензійних договорів та консультували власників об’єктів прав інтелектуальної власності щодо попереджувальних заходів захисту, зокрема, й ліцензій.
Наш досвід розповсюджуються, якщо мовити про об’єкти промислової інтелектуальної власності (знаки для товарів та послуг, корисні моделі, промислові зразки, винаходи), наприклад, на права на вироблення та розповсюдження свічок у вигляді цифр для тортів на дні народження, на медичні вироби та препарати тощо.
Для замовлення безпосередньої юридичної допомоги (консультації) переходьте на сторінку конкретної послуги або
